ЗНОВ У ТРУСКАВЦІ

Я знов у Трускавці
Якась хороша згадка
Мене сюди манила раз у раз
Через ручай хистка дубова кладка
Де пень верби, неначе козо пас
Один стоїть, піднявши руки – квіти
Немов кричить:
Агій куди пішли?
Уже давно втекло за гори літо.
Узувши теплі жовті постоли
Я знов у Трускавці,
І знов мене зустріли
Сестрички наче родички мої
І піднялися брів летючі стріли
І голосів дівочих соловї
Я не любив лікарень, ліків зроду,
Шпиталів ненавидів у війну.
Чому ж по цих крутих камінних сходах
Я сходжу наче в рідну сторону?
Це, може, роки,
Може, тиха старість?
Та ні, ще трохи юності зберіг.
Люблю я тут у людях братню радість
До кожного, хто сходить на поріг.
Люблю, коли не вухом, а душею
Уважний лікар хилиться до сердць,
Люблю, коли із піснею моєю
У ліс іде маленький Трускавець.

Платон ВОРОНЬКО (1957р.)